• Найчастіше це не країна, а політична система/партія, яка намагається вижити. Збереження політичних інтересів не може бути виправданням порушенню Законів війни.

• Закони війни чітко визначають, які тактики та види озброєння заборонені.

«...в той час як зростання справжньої екзистенційної загрози не можна виключати в майбутньому, оминаючи політичну риторику, сьогодні ми постійно стикаємося із викликами дискреційних воєн, де на кону стоять політичні інтереси, а не національне виживання. Не має значення, на чиєму Ви боці: у цьому типі конфлікту сьогодні немає жодного виправдання для відмови від верховенства права і порушення етичних норм війни».

«…хоча в майбутньому зростання дійсної загрози існуванню не можна виключати, але якщо залишити осторонь політичну риторику, це виклик дискреційних воєн, з якими ми зазвичай зіштовхуємося, бо на карту поставлені політичні інтереси, а не національне виживання. Неважливо, на чиєму боці Ви знаходитесь: у цьому типі конфлікту немає жодного виправдання для відмови від верховенства права та порушення етичних норм війни»

Див Валет пік.

David Whetham, ‘My Country, Right or Wrong: If the Cause is Just, is Anything Allowed? in James Turner Johnson and Eric D. Patterson (eds.), The Ashgate Research Companion to Military Ethics, (Ashgate, Farnham, 2015), p291.